З 25 листопада в Україні стартуватиме Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
Найвищою цінністю будь – якої держави, у тому числі й України, є людина, її життя і здоров’я, честь, і гідність, недоторканність та безпека.
Вже декілька років поспіль в нашій країні з 25 листопада по 10 грудня проходить акція «16 днів проти насильства».
Дати проведення акції вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.
Акція охоплює наступні дати:
25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
3 грудня – Міжнародний день людей із обмеженими фізичними
можливостями;
5 грудня – Міжнародний день волонтера;
6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;
10 грудня – Міжнародний день прав людини.
У сучасному світі проблема насильства стосовно жінок та домашнє насильство, попри всі досягнення цивілізації, зберігає свою актуальність. Таке насильство залишається однією з надзвичайно поширених форм порушення прав людини, від якої переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (жінки, діти, які перебувають у стані економічної, порушення прав людини, від якого переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (жінки, діти, які перебувають у стані економічної, психологічної залежності від чоловіків, партнерів або батьків, особи з інвалідністю).
За даними соціологічних досліджень майже половина населення України потерпає від різних форм насильства в сім'ї, а його третина стикається з жорстоким поводженням з боку членів в сім'ї вже у дитячому віці.
Згідно опитування громадської думки «Насильство щодо дітей в Україні», хоча б одного з видів насильства зазнавали 65% дітей віком від 12 до 17 років та 89% дорослих осіб віком від 18 років і старше. Найчастіше діти зазнавали психологічного насильства (45% опитаних дітей), в той час як особи віком від 18 років і старше зазнавали фізичного насильства (63% опитаних) та 62% - психологічного насильства.
Пережите у дитинстві психологічне насильство прямо пов’язане із частотою, з якою у дорослому житті опитані самі застосовували психологічне насильство: підвищували голос на дитину, вказували на її недоліки, позбавляли дитину прогулянок або розваг. Серед них більше таких, кому важко стриматися від лихослів’я у присутності дитини; хто вважає, що на дитину треба кричати та вказувати їй на її недоліки. Також, серед осіб, які зазнавали психологічного насильства у дитинстві, більше тих, хто під час сварки схильний називати дорослу близьку людину нецензурними словами.
Різні форми психологічного насильства впливають на успішність учнів. Так, якщо про відсутність інтересу до себе з боку батьків повідомляють лише 3% відмінників, то серед учнів, котрі навчаються незадовільно, така кількість становить 26%.
Ті дорослі, які зазнавали фізичного насильства у дитинстві, частіше застосовують його щодо своїх дітей та близьких людей. Вони частіше виправдовують фізичне насильство, як засіб покарання, та вважають його нормою.
Серед тих, хто зазнав фізичного насильства у дитинстві, 21% теж карають дітей із застосуванням фізичної сили. Серед тих, хто не стикався із фізичним насильством, такий показник значно менший – 7%.
З числа осіб, які дитинстві стикалися із фізичним насильством, 58% опитаних погодилися із твердженням, що традиційні методи виховання дітей, зокрема, стояння у кутку, ефективні та перевірені часом. З цим твердженням погодилися 30% тих, хто не зазнавав фізичного насильства у дитинстві.
Результати дослідження поширеності насильства щодо дівчат та жінок, свідчать про відсутність належного рівня обізнаності українського суспільства про явище домашнього насильства, відсутність належної реакції на нього, а також про негативний вплив наявних стереотипів щодо домінування чоловіка над жінкою. Так, наприклад, 23% жінок, які зазнали насильства, не звернулися до правоохоронних органів через сором, 19% – через склад ускладнення ситуації.
Насильство з боку чоловіка у шлюбі або при спільному проживанні залишається найпоширенішою формою насильства проти жінок: 15% жінок у віці 15-49 років, що коли-небудь мали досвід офіційного або неофіційного шлюбу, зазнали фізичного насильства з боку чоловіка, а 3% сексуального.
Існують такі різновиди насильства:
фізичне – застосування сили: побої, ляпаси, жбурляння предметів;
сексуальне – будь-яка сексуальна поведінка, що нав'язується проти волі, нав'язування перегляду відповідних телепрограм і фільмів, сексуальні дотики;
економічне – позбавлення майнових прав або обмеження в них, відмова в коштах на їжу, теплий одяг, засоби гігієни чи ліки;
психологічне - навмисне приниження честі й гідності, яке спричиняє образу, страх, невпевненість у собі. Це лайка, крик, прокльони, придумування образливих прізвиськ, залякування, завдавання шкоди домашнім тваринам, яких ми любимо, нищення, приховування, пошкодження цінних для нас речей, погрози вигнати з дому, здати в психіатричну лікарню, погрози вчинити самогубство.
В кожного з нас є право на особисті почуття, друзів, думки, секрети, повагу, власну думку. Ці права є від народження і неважливо, скільки нам років.
Питання насильства в сім'ї тривалий час не тільки в Україні, а й в усьому світі розглядалися як проблеми приватного характеру. Такі погляди на проблему домашнього насильства в Україні поширені і дотепер, а тому подолання цих стереотипів вимагає проведення широкої пропагандистської роботи серед усіх верств населення, формування в суспільстві нетерпимості до фактів насильства.
Особливість та парадоксальність цього явища полягає також у тому, що ці правопорушення відрізняються високим рівнем латентності (тобто приховані), хоча значна частина їх вчиняється відкрито, проте з багатьох причин не реєструється відповідними органами, внаслідок чого жертви залишаються без захисту, а кривдники – без покарання.
Стамбульська конвенція є надзвичайно дієвим інструментом в боротьбі з цим явищем і його наслідками. Підписавши у 2011 році Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, Україна приєдналася до європейських стандартів боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством.
Принципи, закладені в Стамбульській конвенції, дають змогу поглянути на ситуацію насильства стосовно жінок, у тому числі й домашнього насильства, як серйозного порушення прав жінки, зокрема, права на життя, безпеку, свободу, гідність, фізичну цілісність.
Наразі держава стоїть на порозі складної роботи в напрямку ратифікації Стамбульської конвенції. Першим кроком цієї роботи має стати прийняття та реалізація законодавства, яке б забороняло будь – які форми насильства стосовно жінок, а також забезпечувало належне здійснення правосуддя, захист та підтримку жертв насильства.
Підсумки акції будуть підведені після 10 грудня 2018 року.
Управління соціального захисту населення
Вознесенської міської ради