Про громаду
Вознесенськ історичний.
Вознесенськ – це місто регіонального значення, яке з часів заснування відігравало важливу географічну, політичну та історичну роль.
Завдяки своєму географічному положенню (місто стоїть на перехресті доріг на Одесу, Миколаїв, Кривий ріг, Київ, Крим та на стику двох річок Південний Буг і Мертвовод; має залізничне сполучення), також відігравало стратегічну, військову роль, що обумовило початок його історії та подальший розвиток.
Історія міста почалася в ХV столітті, коли на високій горі південної околиці сучасного Вознесенська було побудовано турецьку фортецю Чичаклей, потім на початку ХVІІІ ст. на цьому місці був козацький зимовник “Соколи”. У 1789 році князь Г.Потьомкін запропонував Катерині ІІ збудувати на місці “Соколів” нове місто і назвати його Вознесенськом. Через 6 років 27 січня 1795 року було видано указ про заснування Вознесенського намісництва і будівництво його центру Вознесенська.
Після смерті цариці у 1796 році Павло І своїм указом спершу перетворив Вознесенське намісництво на губернію, а невдовзі ліквідував її. З 1817 року Вознесенськ став центром військових поселень Новоросійського краю. У 1837 році місто зазнало особливого розвитку. Вознесенськ став центром південного краю, що не могло не відбитися на його зовнішньому вигляді: зі скромної козачої станиці він прийняв вид більш-менш чистенького, підтягнутого казенного містечка з чисто військовим режимом, без будь-якого виробництва він жив життям військових поселень, майже протягом півстоліття підкоряючись умовам його історичного буття. Саме розташування великої кількості військ, та заплановані військові маневри спричинили бум будівництва у місті, бо до Вознесенська мав виїхати увесь царський двір на чолі з Миколою І.
При в’їзді у місто було споруджено символічні тріумфальні ворота (проіснували вони до середини 60-х років ХХ століття, але через те, що ускладнювали рух по вул.Жовтневої революції, були знесені). З Київської і Подільської губерній до Вознесенська перевезли 35 тисяч лип, акацій, ясенів, осокорів. У центрі міста, на підвищенні, насадили великий парк (нині парк Січової Слави), за містом – гай.
Парк був розділений на дві частини: верхній парк і нижній парк. У нижній частині парку були створені зони відпочинку. У верхньому парку були розбиті майданчики для ігор у теніс, волейбол, городки. В ньому спорудили басейн, штучні водоспади, мініатюрний замок у стилі середньовіччя і два палаци для царської свити та дипломатичного корпусу (збереглися літня резиденція царя, що знаходиться поблизу Мар’їного гаю).
Справжньою окрасою та перлиною Вознесенська є царська ротонда або альтанка, як тільки не називають самий відомий архітектурний пам’ятник Вознесенська, що став візитною карткою міста. Альтанка збереглася до наших часів та своїми колонами розповідає нам про загадкове минуле нашого міста. Цьому чуду історії – понад 170 років. 8 чудових міцних колон підтримують велику сферу купола. Стоїть на центральній алеї парка Січової Слави. Споруда була збудована для прийому царем та його свитою гостей – послів, дипломатів, керівників різних держав Європи. Ротонда встановлена на високому штучному пагорбі і оточена трьома кільцями терас.
В Казенному парку (історична назва) біля входу в парк з боку вул. Кібріка було побудовано царський палац, споруджений для царя Миколи І і його свити в період маневрів, та міський театр, який знаходився неподалік ротонди. Театр, мав кілька ярусів лож, про що свідчить афіша, яка збереглася, де вказані ціни на 1-ий,-2-ий і 3-ій яруси. В театрі в присутності царя виступав знаменитий актор М. Щепкін. В театрі виступали і були на гастролях корифеї української сцени: М.К. Заньковецька, К.Т. Соленик, М. Л.Кропивницький, П.К Саксаганський, І.К. Карпенко-Карий. Приїжджали вони до Вознесенська не тільки тому, що місто в дореволюційні часи було одне з кращих на півдні України, тут був чудовий казенний парк, театр з ярусами.
Території, де зараз знаходяться стадіон та парк 1-го Травня, у ХІХ ст. були відведені для маневрів та огляду військ. Тут були побудовані казарми і конюшні, знаходився іподром. В 1920 — 1930 рр. тут була центральна площа міста - Дворцова площа.
В центрі міста у 18 – 19 ст. багаті купці півдня України Зельцер, Єрофєєв, Зайчик, Кібрик, Штільштейн, Петренко, Мохортов, Сухоруков, Добровольський, Кулашкін будували свої будинки. Вся вулиця Одеська була запруджена різними майстернями, лавками, булочними, їдальнями, ювелірними магазинами, ресторанами, пивними і вважалася ярмарковою площею та ринком худоби. Пізніше - стала ринком найманої праці, де зупинялись охочі найнятись на роботу. Вздовж вул. Одеської від вул. Центральної (Синякова) до Будинку культури, а згодом і кінотеатру «Україна»(нова назва), щорічно з початку весни і до жовтня постійно влаштовувалися різноманітні платні атракціони,каруселі, щорічно бував у нашому місті цирк «шапіто». Прямо на вулиці виступали циркачі-канатоходці, важкоатлети, акробати.
Під час Кримської війни 1854—1855 рр. через Вознесенськ проходять війська у Крим: обози з продовольством, боєприпасами, зброєю. В зворотний бік поверталися воєнні валки з пораненими воїнами з-під Севастополя. Поранені спочатку прибували до Миколаєва, з Миколаєва до Вознесенська хворих везли пароплавом, який зупинявся в селі Ракове (або як тоді називали село Раковець), а вже звідти на підводах — до Вознесенська.
У Вознесенську було відкрито військовий госпіталь на 150 ліжок, в якому розміщали важкопоранених воїнів, які підлягали тривалому лікуванню. Будівля госпіталю збереглася до теперішнього часу.
Вознесенськ був повітовим містом і входив до складу Херсонської губернії. Як свідчить "Ведомость о числе жителей в городах Херсонской губернии" (1901р.) у Вознесенську на той час проживало 11 тисяч 297 чоловік. Купців було 41, кустарів - 115. Діяло 6 фабрик і завод, 53 трактири і шинки, торгівельна мережа нараховувала 205 лавок і 56 хлібних магазинів. Будівництво залізничної дороги мало великий вплив на розвиток міста на початку ХХ ст. Після проходження через Вознесенськ залізничної дороги Одеса - Бахмач значно прискорилися темпи зростання промисловості міста. В кінці 20-х років ХХ ст. почали виробництво консервний, маслоробний та цегляно - черепичний заводи.
З містом також пов’язано ім’я Мішки Япончика. 29 липня 1919 року на околиці міста був застрелений та похований Мойша-Яков Вольфович Вінницький. На похорон Михайла зібрались усі євреї Вознесенська, багато хто приїхав з Одеси. Відспівували небіжчика знаменитий кантор хоральної синагоги Пиня Міньковський та солісти уславленого Одеського оперного театру.
У Москві жив і працював наш земляк, народний художник СРСР, академік Євген Адольфович Кібрик. Він народився у Вознесенську в 1906 році. У 1986 році у Вознесенську було відкрито музей Кібрика – один із п’яти музеїв графіки у світі. В музеї експонуються картини і репродукції творів великого художника, які він заповів музею. Значним вкладом в ілюстраторське мистецтво стали роботи Є.Кібрика до творів Ю.Тинянова “Підпоручик Кіже”, Р.Ролана “Кола Брюньон”, “Зачарована душа”, М.Гоголя “Тарас Бульба”, Ш.де Костера “Легенда про Уленшпігеля”.
Музей Кібрика – не єдиний культурний заклад у місті, з 24 травня 2002 року у Вознесенську працює культурно-виставочний центр “Райдуга”. Він розташований у прекрасному старовинному особняку чудової архітектури, якому вже більше 100 років. У п’яти залах, прикрашених вишуканим ліпленням, демонструються репродукції картин великих майстрів світового живопису: М.К.Реріха, Яна Вермеєра Дельфтського, А.Дюрера, І.Шишкіна, І.Айвазовського тощо. Експозиція КВЦ “Райдуга” постійно поновлюється. Зануритися у світ краси вам допоможуть екскурсоводи, чудова музика та високоякісні репродукції, виготовлені на обладнанні німецької фірми “Гейдельберг”.
На жаль, багато історичних та архітектурних пам'яток були знищені під час окупації німецькими військами нашого міста ( з 6 серпня 1941 по 24 березня 1944 років).
На території Вознесенщини знаходиться державний заказник національного значення “Рацинська Дача”, заповідні урочища “Лабіринт”, “Мар’їн гай” та “Василева пасіка”. Справжнім багатством засушливих південних степів є Трикратський ліс, який було насаджено у 1825 році графом В.П. Скаржинським.
Справжня перлина цих місць – Актовський каньйон (Малий Крим). Це унікальний природний комплекс лісової та водної екосистем у поєднанні з комплексом скель та гранітних валунів. Річка Мертвовод створила своєю течією унікальний каньйон. Ще Геродот Галікарнасський писав про притоку Гіпаніса (р. Південний Буг) - струмок Ексампей, що означає «Священні шляхи» (р. Мертвовод). Каньйон - це провал серед голого степу, гранична прірва в кристалічному щиті, на дні якій дзюрчить струмок Ексампей. Гранітні скелі досягають місцями висоти 30- 50 метрів. Тихі, незаймані води населяють дикі качки, чирки. Тут годується сіра чапля, яка прилітає в ці місця з урочища «Васильєва Пасіка».
Гранітно-Степове Побужжя - одна з найстаріших ділянок суші Євразії. Ця місцевість не опускалася в морські глибини впродовж 60 мільйонів років і відігравала роль одного з факторів видоутворення Причорномор'я. Звідси - значна кількість унікальних об'єктів живої природи.
Запрошуємо до нашого міста мандрівників, туристів, гостей. Вознесенщина, мальовнича і цікава просторами, красою ландшафтів, історичною спадщиною, подарує вам яскраві враження, заряд бадьорості та здоров’я.
