Історія трудової діяльності лікарки-інфекціоністки Вознесееської багатопрофільної лікарні.

- Нещодавно оперували мого онука якому було сім рочків, і, щоб його відволікти, я розповіла свою історію про те, як мені у такому ж віці теж зробили операцію по видаленню апендициту, і це вплинуло на прийняття мною рішення, що обов'язково стану лікарем, - розповідає лікарка інфекціоніст КП «Комунальне некомерційне підприємство Вознесенська багатопрофільна лікарня» Вознесенської міської ради Жминда Світлана Анатоліївна.
- Коли я закінчила Тернопільский Національний медичний університет за спеціалізацією педіатр, повернулася до рідного Вознесенська для
проходження інтернатури. На той час була вільна посада інфекціоніста і мені ії запропонували. Вирішила спробувати, так і працюю до тепер, починаючи з 1996 року.
Свою трудову діяльність я розпочала у КІЗі (кабінет інфекційних захворювань) крім інфекційних захворювань, вже, починаючи з 1995 року у нас було зареєстровано 123 особи з ВІЛ-інфекцією. Тоді ще лікування для них не було. Наше завдання - полягало у виявленні ВІЛ- інфікованих, взятті на облік та спостереженням за ними.

Майже 90% з цих випадків були люди, що вживали наркотичні речовини. Адміністрація міста була дуже стурбована такою ситуацією та взагалі проблемами молоді. Тому на координаційних радах, які проводились щоквартально, ці питання заслуховувались. Згодом було вирішено впровадити програму зменшення шкоди від вживання ін’єкційних наркотиків і відкрити перший пункт тестування на ВІЛ- інфекцію.
А вже у 2010 на базі Вознесенської ЦРЛ розпочав свою роботу кабінет “Довіра”, який обслуговує пацієнтів м. Вознесенська та Вознесенського району. Обласний СНІД-центр передав нам пацієнтів, що приймають АРВ-терапію, ми отримали необхідні препарати і почали повноцінно працювати з ВІЛ-позитивними, але по штату було дозволено мати лише одного лікаря і медичну сестру. Навантаження на працівників кабінету постійно зростало, що змусило звернутися до депутатів міської ради, виступити на засіданні сесії, і нас почули - додатково виділили три посади: ще 2 медичні сестри та психолога. Приміщення, де зараз знаходиться кабінет “Довіра”, було вільним і ми змогли, за рахунок грантів, його відремонтувати та отримати необхідне обладнання.

На тепер штат скоротили, тому дуже відчувається брак кадрів - залишилися лікар, медична сестри та психолог, які обслуговують майже 500 ВІЛ-інфікованих, що знаходяться під постійним медичним наглядом і отримують лікування.
- Моя родина - двоє дорослих синів і їх сім'ї. П’ять онуків - це моє хобі на сьогодні. Найменшій внучці всього 3 роки. Родиною ми проводимо багато часу разом.
Всю війну працювала на місті, нікуди не виїздила. А самі важкі дні, коли у Вознесенську йшли активні бойові дії, я з родиною молодшого сина та трьома онуками перебувала в укритті, у підвалі власного будинку. Але вже сьомого березня
разом з волонтерами ми приїхали на роботу щоб забезпечити пацієнтів препаратами - закінчує свою розповідь лікарка.

Бажаємо родині Світлани Анатоліївни тепла та миру, як і усім нам!скачать dle 12.0