Лікарі громади
Декілька років тому 5 молодих столичних хлопців інтернів висадились на Миколаївському залізничному вокзалі. «Куди це ми потрапили?… Якщо вокзал обласного центру з обваленою стелею так виглядає, то що говорити про якийсь Вознесенськ…», — сумно міркували хлопці. Один з них Іван Іванович Леськів Ivan Leskiv, зараз вже сімейний лікар амбулаторії №1, КП «Вознесенського міського центру первинної медико-санітарної допомоги». На даний час тільки він залишився у Вознесенську.
- Як вас звуть?, – запитує лікар відвідувачку середнього віку.
- Марина Миколаївна.
- Марина Миколаївна, на що ви жалієтесь? Розповідайте все з початку.
- Відчуваю як серце стискає, слабкість іноді. Раніше такого не було, а як виповнилося 40 років, так почалось – не можу працювати нормально. Я знаю що у мене остеохондроз та він може давати такі відчуття на серце. Ось моя кардіограма .
- Гаразд. Ким ви працюєте?
- Бухгалтером.
- Тобто – сидяча робота. Які ще аналізи робили? У гінеколога коли були? Як ваші вени? Який цукор в крові? … Так ретельно допитує жінку Іван Іванович та пропонує пройти перелік обстежень, щоб мати можливість розуміти як працює весь організм, і тоді визначитись з рекомендаціями.
Лікар не одягає медичний халат принципово – впевнений, що білий халат створює певний бар’єр між лікарем та людиною. А цього не повинно бути! Пацієнт повинен повністю довіряти лікарю для хорошого лікування та самопочуття!
Іван Іванович також працює хірургом в Центральній Вознесенський районній лікарні – і дуже любить свою роботу. Та пішов ще працювати сімейником на півставки (це його перша медична освіта), для того, щоб мати більше роботи – звик працювати багато. Ще Іван має третю роботу - комп’ютерна томограму.
Чому ж столичний хлопець залишився у Вознесенську та не збирається його залишати? Все завдяки Тетяні Василівні Дяченко – головному лікарю КП «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги». «Навчання у проекті USAID, який вона привела у наш центр, повністю перевернуло мої мізки», — говорить лікар. «Те мотиваційне консультування, якому я навчився у проекті, я тепер застосовую всюди! Такому не навчають в університеті! А 80% людей приходять до лікаря щоб поговорити. Я раніше не знав як пацієнту сказати про, наприклад, смертельний діагноз, інтуїтивно якось говорив. А зараз я знаю покрокову методологію, щоб людина сприйняла важкий діагноз спокійніше! Із закінченням проекту USAID керівництво не припинило, а постійно продовжує наше навчання! Мені це все дуже цікаво втілювати, розвиватись! Тому я тут», — захоплено розповідає Іван Іванович.
Наш герой має щасливу родину – жінку Вероніку та двох дітлахів — «Є кому стрибати по таткові ввечері», — радісно шуткує Іван.
Від себе хочу додати, що якщо я би жила у Вознесенську та шукала б собі сімейного лікаря, то я би одразу припинила пошуки та записалась у чергу саме до цього лікаря. Хоча в цій чудовій амбулаторії у всіх лікарів вже набрана повна кількість договорів.
Джерело: Миколаївський місцевий благодійний фонд "Вихід"
- Як вас звуть?, – запитує лікар відвідувачку середнього віку.
- Марина Миколаївна.
- Марина Миколаївна, на що ви жалієтесь? Розповідайте все з початку.
- Відчуваю як серце стискає, слабкість іноді. Раніше такого не було, а як виповнилося 40 років, так почалось – не можу працювати нормально. Я знаю що у мене остеохондроз та він може давати такі відчуття на серце. Ось моя кардіограма .
- Гаразд. Ким ви працюєте?
- Бухгалтером.
- Тобто – сидяча робота. Які ще аналізи робили? У гінеколога коли були? Як ваші вени? Який цукор в крові? … Так ретельно допитує жінку Іван Іванович та пропонує пройти перелік обстежень, щоб мати можливість розуміти як працює весь організм, і тоді визначитись з рекомендаціями.
Лікар не одягає медичний халат принципово – впевнений, що білий халат створює певний бар’єр між лікарем та людиною. А цього не повинно бути! Пацієнт повинен повністю довіряти лікарю для хорошого лікування та самопочуття!
Іван Іванович також працює хірургом в Центральній Вознесенський районній лікарні – і дуже любить свою роботу. Та пішов ще працювати сімейником на півставки (це його перша медична освіта), для того, щоб мати більше роботи – звик працювати багато. Ще Іван має третю роботу - комп’ютерна томограму.
Чому ж столичний хлопець залишився у Вознесенську та не збирається його залишати? Все завдяки Тетяні Василівні Дяченко – головному лікарю КП «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги». «Навчання у проекті USAID, який вона привела у наш центр, повністю перевернуло мої мізки», — говорить лікар. «Те мотиваційне консультування, якому я навчився у проекті, я тепер застосовую всюди! Такому не навчають в університеті! А 80% людей приходять до лікаря щоб поговорити. Я раніше не знав як пацієнту сказати про, наприклад, смертельний діагноз, інтуїтивно якось говорив. А зараз я знаю покрокову методологію, щоб людина сприйняла важкий діагноз спокійніше! Із закінченням проекту USAID керівництво не припинило, а постійно продовжує наше навчання! Мені це все дуже цікаво втілювати, розвиватись! Тому я тут», — захоплено розповідає Іван Іванович.
Наш герой має щасливу родину – жінку Вероніку та двох дітлахів — «Є кому стрибати по таткові ввечері», — радісно шуткує Іван.
Від себе хочу додати, що якщо я би жила у Вознесенську та шукала б собі сімейного лікаря, то я би одразу припинила пошуки та записалась у чергу саме до цього лікаря. Хоча в цій чудовій амбулаторії у всіх лікарів вже набрана повна кількість договорів.
Джерело: Миколаївський місцевий благодійний фонд "Вихід"
Дата публікації: 22.07.2021
0
624