Про наших лікарів
У цьому приміщенні ще є блиск від свіжого ремонту та новеньких меблів, обладнання кабінету продумане до дрібниць та тихий голос лікарки зустрічає вас в амбулаторії №1, КП «Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Олени Георгіївни Дручук.
- Мені потрібно направлення до ендокринолога, – говорить молода дівчина.
- Гаразд, але спочатку розкажіть, що Вас турбує, – запрошує до розмови лікарка та пропонує відвідувачці сісти.
- Особливо нічого не турбує, але потрібно кожні півроку відвідувати цього спеціаліста. Ось моя картка.
Олена Георгіївна уважно робить повний огляд пацієнтки – тиск, пульс, легені, серце, пальпацію щитовидної залози, задає багато питань про наявність супутніх симптомів (дратівливість, злість та ін.), переглядає записи у карті пацієнтки і тільки після повного розуміння її стану, дає доручення медичній сестрі на підготовку направлення до ендокринолога. Лікар кожного разу обробляє антисептиком інструмент та ретельно миє руки після огляду.
Наступний відвідувач з порогу енергійно починає жалітись: «У мене вночі так палець стріляв, що я заснути не міг!», і подає лікарці товсту особисту медичну картку.
І знов повний огляд основних показників, вислуховування усіх скарг, включаючи скарги на медичну реформу, поганих лікарів, ціни, пенсійну реформу та багато іншого. Проте Олена Георгіївна усе спокійно вислуховує та задає свої запитання : “Як давно відчуваєте біль у спині, руках, шиї? Ким працюєте? Чи не робили якоїсь важкої роботи вчора?” Коли останній раз відвідували невропатолога?” … У цьому діалозі відчувається стільки турботи, терпіння, уваги, поваги до кожного відвідувача.
Сама лікарка з Чернівців, і вона ніколи не збиралась бути лікарем. «Тільки не лікарем», — говорила вона оточуючим, адже мала досвід своїй родини – наслідки медичної помилки. Але близькі нібито відчували потенціал дівчини та підштовхували її саме до професії лікаря. І в останній момент, маючи гарні оцінки та приклад однокласників, Олена подала документи саме в медичний університет. І з цього моменту не уявляла іншої долі.
Живе Олена в гуртожитку, про який добре відгукується. «Я дуже люблю малювати, та використовую усе, що маю під рукою», — розповідає дівчина про своє інше улюблене заняття після лікування людей.
Джерело: Миколаївський місцевий благодійний фонд "Вихід"
- Мені потрібно направлення до ендокринолога, – говорить молода дівчина.
- Гаразд, але спочатку розкажіть, що Вас турбує, – запрошує до розмови лікарка та пропонує відвідувачці сісти.
- Особливо нічого не турбує, але потрібно кожні півроку відвідувати цього спеціаліста. Ось моя картка.
Олена Георгіївна уважно робить повний огляд пацієнтки – тиск, пульс, легені, серце, пальпацію щитовидної залози, задає багато питань про наявність супутніх симптомів (дратівливість, злість та ін.), переглядає записи у карті пацієнтки і тільки після повного розуміння її стану, дає доручення медичній сестрі на підготовку направлення до ендокринолога. Лікар кожного разу обробляє антисептиком інструмент та ретельно миє руки після огляду.
Наступний відвідувач з порогу енергійно починає жалітись: «У мене вночі так палець стріляв, що я заснути не міг!», і подає лікарці товсту особисту медичну картку.
І знов повний огляд основних показників, вислуховування усіх скарг, включаючи скарги на медичну реформу, поганих лікарів, ціни, пенсійну реформу та багато іншого. Проте Олена Георгіївна усе спокійно вислуховує та задає свої запитання : “Як давно відчуваєте біль у спині, руках, шиї? Ким працюєте? Чи не робили якоїсь важкої роботи вчора?” Коли останній раз відвідували невропатолога?” … У цьому діалозі відчувається стільки турботи, терпіння, уваги, поваги до кожного відвідувача.
Сама лікарка з Чернівців, і вона ніколи не збиралась бути лікарем. «Тільки не лікарем», — говорила вона оточуючим, адже мала досвід своїй родини – наслідки медичної помилки. Але близькі нібито відчували потенціал дівчини та підштовхували її саме до професії лікаря. І в останній момент, маючи гарні оцінки та приклад однокласників, Олена подала документи саме в медичний університет. І з цього моменту не уявляла іншої долі.
Живе Олена в гуртожитку, про який добре відгукується. «Я дуже люблю малювати, та використовую усе, що маю під рукою», — розповідає дівчина про своє інше улюблене заняття після лікування людей.
Джерело: Миколаївський місцевий благодійний фонд "Вихід"
Дата публікації: 19.07.2021
0
628