Герої не вмирають. Історична довідка до Дня Гідності та Свободи
День Гідності і Свободи відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року. Його встановлено на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
День Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.
Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.
Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану.
Гідність не купиш за жодні гроші. Вона або є, або її нема. Свободу ж треба виборювати, а виборовши – відстоювати. Про це свідчить історія. І не тільки українська. 18-20 лютого – пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.
Революція гідності змінила країну. Але вона змінила і кожного з нас. Ми навчилися брати на себе відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними. Кожен у ті буремні зимові дні намагався бути хоч чимось корисний Майдану. Шанс на зміни нам дістався дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам'ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо...
Герої не вмирають. Вони житимуть у пам‘яті, справах наступних поколінь. Саме ми, українці, можемо пишатися тим, що наш народ відстоював і продовжує відстоювати право на свободу та гідне майбутнє.
День Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.
Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.
Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану.
Гідність не купиш за жодні гроші. Вона або є, або її нема. Свободу ж треба виборювати, а виборовши – відстоювати. Про це свідчить історія. І не тільки українська. 18-20 лютого – пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.
Революція гідності змінила країну. Але вона змінила і кожного з нас. Ми навчилися брати на себе відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними. Кожен у ті буремні зимові дні намагався бути хоч чимось корисний Майдану. Шанс на зміни нам дістався дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам'ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо...
Герої не вмирають. Вони житимуть у пам‘яті, справах наступних поколінь. Саме ми, українці, можемо пишатися тим, що наш народ відстоював і продовжує відстоювати право на свободу та гідне майбутнє.
Бібліотека №1,
центр місцевого краєзнавства
КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»
центр місцевого краєзнавства
КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»
Дата публікації: 21.11.2019
0
505