22 червня в Україні вшановують пам'ять жертв Другої світової війни
Пам'ять людська! Через велетенський швидкоплин десятиліть прориваються спогади - миттєвості найстрашнішої, найжорстокішої в історії нашого народу війни. Війни не на життя, а на смерть, війни в якій фашизм ніс Україні довічне рабство або повне знищення нації.
Не дивлячись на те, що багатьом визнаним і компетентним військовим історикам вдалося майже в найдрібніших подробицях, відтворити хід подій тих далеких років і знайти відповідь на безліч питань, перед нами напевно ще на тривалий час залишиться незрозумілим одне - чому за права, благополуччя і прогрес однієї частини людей, об’єднаних якоюсь загальною ідеєю, обов’язково повинні розплачуватися своїм життям, здоров’ям і перспективами інші?
Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців та став в Україні історичним днем глибокої скорботи. Розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу, яка забрала життя кожного п’ятого нашого співвітчизника.
Україна найбільше потерпіла від гітлерівської агресії та від згубних прорахунків сталінського керівництва. Нищівний вал війни двічі прокочувався по її території, не обминувши навіть найменшого населеного пункту, придушивши, понівечивши своїм смертоносним тягарем десятки мільйонів людей. Український напрям, за гітлерівським планом «Барбаросса», був одним з найголовніших. На початок грудня 1941 року війська вермахту окупували практично всю територію України. Метою нацистського режиму були підкорення та колонізація України, винищення її людності.
Майже одразу територія тодішньої України була поділена й вкрилася мережею таборів смерті. Десятки тисяч людей різних національностей було розстріляно в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Рівному та ін містах і селах. Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення в Бабиному Яру в Києві. Україна зазнала найбільших втрат за роки Другої світової війни не тільки серед радянських республік, а й з усіх країн світу.
Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. українських військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 млн. жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом, безповоротні втрати України склали 8-10 млн. осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації.
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з ворогом наші земляки, з яких: 20 чоловік нагороджено орденами Леніна, 103 – орденами Червоного Прапора, 972 – орденами Червоної Зірки, 561 – орденами Великої Вітчизняної війни, понад 350 чоловік – орденами Слави. П’ятьом нашим землякам присвоєно звання Героїв радянського Союзу – Я. Х. Кольчаку, І. М. Самбурову-Фолкуяну, С. Г. Коршуновичу, П. М. Свірьопкіну, А. П. Артеменку.
Безсмертному подвигу, ратній звитязі рядових бійців і командирів, партизанів і підпільників, відомих воєначальників, учасників Руху Опору за межами Батьківщини, усім тим, хто в червні 1941 року піднявся на священний бій з фашистами, а також тим, хто кував перемогу в тилу, працюючи на заводах і фабриках, у наукових установах, на ланах і фермах, хто не скорився і загинув у концентраційних таборах присвячений інформаційний реквієм «У цей день почалася війна», що діє у бібліотеці № 1.
На ній представлено чимало цікавих матеріалів, книг, публіцистичних роздумів. Зокрема, такі видання як «Україна у полум'ї війни. 1941-1945», «Вони боролися за волю України», «Відвойована весна», «В ім’я життя», «Їм не вручали повісток…», «Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної Війни:1941-1944», «Юність опалена війною», «Війною опалені, працею звеличені» та багато інших.
Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму. Життєписи цих людей – уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників.
А сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії на сході країни, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.
Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!
Бібліотека №1, центр місцевого
краєзнавства КЗ «Бібліотечна
мережа м. Вознесенська»