У 2003 році затверджено Державний Гімн України
Священні символи, які уособлюють самобутність і національну єдність має кожен народ. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів, крім прапора та герба, належить і Гімн.
Офіційна музична редакція державного гімну ухвалена Верховною радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено «Законом про Гімн України» дещо згодом – 6 березня 2003 року. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського на музику Михайла Вербицького.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн - Національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний Гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Коротка історія створення нашого Державного Гімну така. У вересні 1862 року в київській квартирі, де мешкав уродженець Борисполя 23-річний випускник юридичного факультету Петербурзького університету Павло Чубинський, відбулося зібрання просвітницької організації “Громада”. Під час розмови Павло раптом підвівся і вийшов у сусідню кімнату. За кілька хвилин повернувся з аркушем паперу, на якому був написаний вірш “Ще не вмерла Україна”.
Вірш у рукописному вигляді швидко поширився в українському патріотичному середовищі Наддніпрянщини, невдовзі потрапив до Галичини. Незабаром поліція встановила особу автора.
Павло Чубинський ще зі студентських часів перебував у чорних списках жандармів як політично неблагонадійний. За ним і його друзями стежили. Поліція з підозрою ставилася до його журнальних публікацій, знала про мандрівки селами Київщини, Полтавщини й Чернігівщини, під час яких він не тільки записував народні пісні й перекази, а й підбурював селян до виступів проти поміщиків, пробуджував у них козацький дух і національну свідомість.
За активну просвітницьку роботу серед селян, участь в українському визвольному русі Павла Чубинського без суду і слідства, лише за розпорядженням шефа жандармів на початку листопада того ж року вислали в Архангельську губернію, де безстроково мав перебувати під наглядом поліції. Постанову про заслання підписав Олександр ІІ.
З усіх «громадівців» лише Павло Чубинський у той час був репресований. Отже, царський режим вважав його найнебезпечнішим серед них. Проте всупереч утискам гнобителів, завдяки непохитній волі, розуму і працьовитості він став ученим світової слави — етнографом і фольклористом.
Уперше цей вірш було опубліковано 1862 року в четвертому числі львівського журналу “Мета”. Знаний галицький композитор того часу, один з основоположників української композиторської школи, священик Михайло Вербицький написав до нього музику. Вперше твір із нотами надрукували 1865 року.
У 1917—1920 роках Центральна Рада, ухваливши закони про прапор і герб УНР, не затвердила єдиного державного гімну. Тому під час урочистостей пісня “Ще не вмерла Україна” у той період використовувалася нарівні з декількома іншими патріотичними творами.
Але державне затвердження ця пісня одержала лише 15 березня 1939 року – як гімн Карпатської України. Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.
Своїм творенням і словами гімн засвідчує соборність українського народу, єдність його східних і західних земель, сподівання на щиру працю і завзяття, на славне утвердження вільної України поміж іншими народами.
Своє нове дихання і нове життя український гімн, так само як і інші символи нашої держави, здобув під час Революції Гідності, коли сотні тисяч людей співали заповітні слова, наче святу молитву. Патріотична пісня, написана понад 150 років тому, стала одним із утілень споконвічного прагнення українців до свободи, поєднала крізь віки всіх борців за незалежність і стала справжнім символом нинішньої України.
Національний Гімн України
Слова: Павло Чубинський, С. Данилович
Музика: Михайло Вербицький
Ще не вмерла України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Бібліотека №1
КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»
Центр місцевого краєзнавства