Проблеми ветеранів стали ближчими для усіх, але очікування щодо їх подолання — більш песимістичними. Презентація результатів всеукраїнського опитування.

Окрім того, фіксується зростання очікування можливих ризиків у житті ветеранів, таких як ризик відсутності роботи (за рік відсоток виріс із 34% до 42%), конфліктів у родинах ветеранів (з 31% до 46%), зловживанням алкоголю та наркотичних речовин (з 31% до 43%), самогубств (з 18% до 28%) та порушення законів (з 13% до 23%). Більш гостро ці ризики відчувають близькі ветеранів, які воювали з 2014 і воюють зараз. 

Наталія Калмикова — виконавча директорка Українського ветеранського фонду
“Ми будемо країною ветеранів. Ці цифри демонструють що суспільство думає про інших. І я бачу в них упередження. Це як в байці “Я не чув, як співає Паваротті, але кум чув і йому не сподобалось”. Впевнена, що відчуття, яке матиме ветеран у суспільстві, залежить від особистої відповідальності громадянина, який користується можливістю жити, поки країну захищають ветерани. Це питання суспільного договору. У держави є ролі, які мають виконуватись. Наприклад, управління очікуваннями населення. У США компанії системно займаються працевлаштуванням ветеранів з 2011 року. Хоча хвилі ветеранів були протягом усього XX ст. Ця системність випрацьовувалась з часом. Наразі кожен з нас має розуміти, що завдяки ветеранам дитина може піти в школу, вчитись, грати з дітьми. Так, це нормальна потреба психіки людини забути війну і викреслити її. Але питання в тому, аби не осуджувати когось, а тримати фокус на собі. Робити те, що можеш. Тримати у фокусі війну.

Щодо того що ж робить держава. До прикладу, піклується про ментальне здоров'я суспільства. В УВФ працює Гаряча лінія кризової підтримки, яка увійшла як рекомендована у Всеукраїнську програму ментального здоров'я  “Ти як?”. Ми дуже вітаємо ініціативу, яка розглядає ментальне здоров'я як парасольку для усієї нації. Яка передбачає залучення усіх організацій, незалежно від сектору, усіх членів суспільства, незалежно від статусу. Продіагностуйте ПТСР в себе, перш ніж як стигматизувати військового. Ця програма зшиває полотно між цивільними та учасниками бойових дій. Ми робимо наш маленький внесок у цьому. 

Ще один ресурс державної підтримки в громадах — Інститут ветерана. Отримуючи зарплатню від держави, ветеран, член родини ветерана чи член сім'ї загиблого/загиблої стає помічником іншій людині, яка тільки повертається до цивільного життя. Помічник надає інформацію щодо пільг, преференцій тощо. Це провідник і опора на місцях. В перспективі планується, що 1 помічник працюватиме з сотнею ветеранів. 

Такі дослідження треба проводити, бо ці цифри мають спонукати кожного з нас до дій, зважати на ставлення, створювати можливості працевлаштування. Бо кожна людина може щось зробити для того, хто зберіг життя. Настане момент, коли ми станемо країною ветеранів. І ми на всіх рівнях маємо до цього готуватись”. 

Крім того, дослідження показує, що рівень абсолютної довіри до ветеранів та військових знижується. Хоча загалом показники сьогодні становлять понад 90%, натомість відсоток довіри абсолютної до ветеранів АТО з липня 2022 року знизився з 60% до 52% у вересні 2023.

Відсоток абсолютної довіри до ветеранів, які повернуться зараз, знизився із 71% до 58%, до військових, який зріс у лютому 2023 року до 75%, наразі впав до 61%. 

Олександр Чаморсов — ветеран, головний психолог Гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду Мінветеранів
“Наскільки демотивують суспільство ці цифри? Я можу сказати з погляду трьох ролей: ветерана, члена суспільства та психолога, який працює з ветеранами. Мене це не демотивувало, а дало відчуття, ніби я прокинувся і побачив реальність довкола. Для мене важливо, що немає тенденції погіршення образу ветерана. Це найважливіше, тому що я, як ветеран, також відчував це відношення як повернувся. Потім, коли я зрозумів процеси, які зі мною відбувались, я усвідомив чому так. І зараз я намагаюсь допомогти зрозуміти іншим, ділюсь досвідом з побратимами і посестрами, їхніми рідними. 
Цифри опитування є реалістичними, зрозумілими. Важливо чи мені окей з цим відношенням. І мені - так, окей, бо це не головне. Для мене головне - моя особиста відповідальність. І я доношу цю позицію ветеранам.  Особиста відповідальність - це не про чекати, а робити самим. Наприклад, якщо говорити про моїх колег психологів, проводити групи підтримки. Це непросто, але вкрай важливо. Я дуже хотів би, щоб ті члени суспільства, які готові допомагати ветеранам, знали як це робити й робили”.

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами російсько-української війни: у серпні 2022 року таких було 69%, у січні 2023 – 53%, у вересні 2023 – 33%. Цікаво, що думка про невиконання зобов’язань з боку держави більш поширена серед тих, хто не має близьких на війні, або мають тих, котрі воюють саме зараз.

Своєю чергою, простежується збільшення рівня незадоволеності щодо виконання своїх зобов’язань державою перед ветеранами російсько-української війни. У липні 2022 року лише 19% опитаних вважали, що держава не виконує своїх зобов’язань перед ветеранами. У вересні 2023 року так вважають 49% опитаних.

Загалом говорячи про основні ознаки образу ветеранів російсько-української війни 53% опитаних уявляють їх як осіб середнього віку. Також респонденти не бачать гендерної різниці у понятті «ветеран» - абсолютна більшість (80%) переконані, що такими можуть бути представники обох статей. Водночас за 9 місяців зросла частка тих, хто асоціює ветеранів тільки із чоловіками (з 13% до 20%). Крім того, у суспільстві, образ ветерана, все частіше асоціюється із людиною середнього віку (53%) та людиною з інвалідністю (47%).

Яна Брензей — українська телеведуча, журналістка (StarLight Media)
“З цього опитування я роблю позитивний висновок — люди думають про те, що відбувається. Їх хвилює реальність. І саме медіа формує уявлення про реальність. І я коли бачу 30% респондентів, які передбачають ймовірність причетності  ветеранів до злочинів, то згадую заголовки про умовних “атошників з гранатою”. Це ж медіа говорили, що ветеран щось зробив погане. Медіа шерили історії неповаги до ветерана на курорті, але в меншості - сюжети вдячності. Результати опитування не є драматичними. Але вони спонукають до думки, що  те, що ми чуємо від близьких на фронті, не повинно кардинально відрізнятися від картинки в медіа. Маємо брати це до уваги, вчитися правильно і коректно спілкуватися з ветеранами, ветеранським суспільством загалом. Ми маємо до цього ставитися як до задачі, а не проблеми. Як на мене, в цій ситуації ключове: медіа мають вчитися працювати з цими 5 млн довкола ветеранської спільноти в майбутньому. Це живі люди, не лекала, не вкладаються у якусь форму. Історії будуть дуже різні. Тож варто утримуватись від згущення фарб, розуміти зворотну сторону героїзації військових та говорити про потреби живих людей”.