До 85-і річниці з дня народження видатного земляка - Бориса Мозолевського
10 лютого у Вознесенському художньому музеї Є.А.Кібріка відбувся тематичний захід «За добро, що робив я на світі», присвячений 85-ї річниці з дня народження нашого земляка, всесвітньо відомого вченого, поета і патріота рідної землі Бориса Миколайовича Мозолевського.
Завідуюча вознесенського краєзнавчого музею Т.А.Городня познайомила учнів 7-б класу ЗОШ № 10 з життєвим і творчім шляхом вченого, який легендарною знахідкою золотої Пекторалі прославив Україну на весь світ.
Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року в сім’ї колгоспників у селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині. Війна увірвалась в його дитинство, забрала батька. Навчався у школі, вже десятилітнім, хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими. В школі він познайомився і затоваришував з Анатолієм Харлановичем, нашим земляком, який теж згодом став визнаним поетом Вознесенська, членом Спілки письменників України.
В п’ятнадцять років, після закінчення сільської школи-семирічки, пішов до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил. Його, як і багатьох юнаків того покоління вабило небо. Борис із дитинства був наполегливим, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі в місті Єйську. В 1956 року під час 50 % скорочення Військово-Повітряних Сил його демобілізували.
Переїхавши до Києва, працював на будівництві різноробочим, займався громадською роботою, заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету.
1964 року Борис Мозолевський закінчив університет. Відбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров), повернувся до Києва. Тут працював у Палаці піонерів, керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молодіжну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. Крім усього іншого, Борис Миколайович вже мав сім’ю.
Наприкінці 1965 року Борис Миколайович організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам: Іванові Драчу, Дмитрові Павличку, Василеві Стусу. Популяризувати творчість цих поетів суворо заборонялось. Вже другого дня потому Мозолевського не тільки звільнили з роботи, а й узяли під нагляд КДБ як не благонадійного. І знову він пішов кочегаром на завод, бо на іншої роботи його просто не приймали. І ще він знову взявся за археологічні пошуки.
Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам’ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль – нагрудний знак царської влади скіфів, вишуканий твір філігранної роботи, яким дивуються й сучасні майстри. Прикраса вагою понад кілограм і діаметром 30 см пролежала в землі не одне століття. Скіфську пектораль виставляли в провідних музеях світу на кількох континентах. Сам Мозолевський до кінця життя був невиїзний. Єдиний раз, незадовго до смерті, його випустили до Фінляндії.
Борис Мозолевський опублікував 55 наукових та популярних досліджень, найвідоміші з них – монографії «Товста Могила» (1979р.), «Мелітопольський курган» (1990р.), «Скіфський степ» (1983р.).
Борис Миколайович чудово поєднав у собі якості досвідченого дослідника археологічних пам’яток, умілого організатора експедицій, а також проникливого лірика, поета тонкої душі.
Вірші він почав писати з третього класу, був сількором, листувався з редакцією «Зірки». У 1971 року його прийняли до Спілки письменників України. За життя вийшли друком вісім збірок поезій та лірично-прозова повість.
У 1993 року об’єднаним рішенням Інституту археології НАН України та Київської Академії Євробізнесу Борисові Мозолевському було присуджено Міжнародний диплом «Золотий скіф», який він не встиг отримати. Він пішов із життя 13 вересня 1993 року.
Борис Миколайович пішов з життя занадто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати... Він широко відомий як археолог і менше – як поет, хоча поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу, бо несе в собі особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини.
Завідуюча вознесенського краєзнавчого музею Т.А.Городня познайомила учнів 7-б класу ЗОШ № 10 з життєвим і творчім шляхом вченого, який легендарною знахідкою золотої Пекторалі прославив Україну на весь світ.
Борис Мозолевський народився 4 лютого 1936 року в сім’ї колгоспників у селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині. Війна увірвалась в його дитинство, забрала батька. Навчався у школі, вже десятилітнім, хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими. В школі він познайомився і затоваришував з Анатолієм Харлановичем, нашим земляком, який теж згодом став визнаним поетом Вознесенська, членом Спілки письменників України.
В п’ятнадцять років, після закінчення сільської школи-семирічки, пішов до Одеської спецшколи Військово-Повітряних Сил. Його, як і багатьох юнаків того покоління вабило небо. Борис із дитинства був наполегливим, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі в місті Єйську. В 1956 року під час 50 % скорочення Військово-Повітряних Сил його демобілізували.
Переїхавши до Києва, працював на будівництві різноробочим, займався громадською роботою, заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету.
1964 року Борис Мозолевський закінчив університет. Відбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров), повернувся до Києва. Тут працював у Палаці піонерів, керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молодіжну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. Крім усього іншого, Борис Миколайович вже мав сім’ю.
Наприкінці 1965 року Борис Миколайович організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам: Іванові Драчу, Дмитрові Павличку, Василеві Стусу. Популяризувати творчість цих поетів суворо заборонялось. Вже другого дня потому Мозолевського не тільки звільнили з роботи, а й узяли під нагляд КДБ як не благонадійного. І знову він пішов кочегаром на завод, бо на іншої роботи його просто не приймали. І ще він знову взявся за археологічні пошуки.
Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам’ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль – нагрудний знак царської влади скіфів, вишуканий твір філігранної роботи, яким дивуються й сучасні майстри. Прикраса вагою понад кілограм і діаметром 30 см пролежала в землі не одне століття. Скіфську пектораль виставляли в провідних музеях світу на кількох континентах. Сам Мозолевський до кінця життя був невиїзний. Єдиний раз, незадовго до смерті, його випустили до Фінляндії.
Борис Мозолевський опублікував 55 наукових та популярних досліджень, найвідоміші з них – монографії «Товста Могила» (1979р.), «Мелітопольський курган» (1990р.), «Скіфський степ» (1983р.).
Борис Миколайович чудово поєднав у собі якості досвідченого дослідника археологічних пам’яток, умілого організатора експедицій, а також проникливого лірика, поета тонкої душі.
Вірші він почав писати з третього класу, був сількором, листувався з редакцією «Зірки». У 1971 року його прийняли до Спілки письменників України. За життя вийшли друком вісім збірок поезій та лірично-прозова повість.
У 1993 року об’єднаним рішенням Інституту археології НАН України та Київської Академії Євробізнесу Борисові Мозолевському було присуджено Міжнародний диплом «Золотий скіф», який він не встиг отримати. Він пішов із життя 13 вересня 1993 року.
Борис Миколайович пішов з життя занадто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати... Він широко відомий як археолог і менше – як поет, хоча поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу, бо несе в собі особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини.
«За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.» /Б.Мозолевський/
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.» /Б.Мозолевський/
Дата публікації: 11.02.2021
0
1 300