29 вересня Україна вшановує 78-мі роковини трагедії Бабиного Яру
Бабин Яр - одне з всесвітньо відомих місць трагедій, які стали символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва. За два дні 29 та 30 вересня 1941-го року, по офіційним історичними свідченням, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Це були не лише жителі Києва, а і біженці з окупованих українських регіонів, що прибули до міста у надії на порятунок.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.
Як все було:
19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони рухалися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кирилівською та Великою Васильківською.
Одразу над євреями згустилися хмари: окупанти брутально чіплялися до них на вулицях, декого вбили. Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо "остаточного вирішення єврейського питання в Європі". Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Нікому також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі оте "вирішення".
Вибухи на Хрещатику 24 вересня, влаштовані радянською диверсійною групою В. Карташова, нацисти приписали євреям. Це і стало формальним приводом для масових розстрілів – але аж ніяк не справжньою причиною. Згодом на слідстві справу пояснив заступник начальника поліції безпеки міста Києва В. Ебелінг: "За наказом рейхсфюрера Гіммлера одразу після захоплення Києва всі євреї мають бути розстріляні". Отже, не було би злощасних вибухів, причепилися до чогось іншого.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з "остаточного вирішення". Визначили місце знищення євреїв – Бабин Яр. Його території вистачить для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 кілометрів при глибині до 50 метрів.
Врахували наявність залізничної станції Київ-Лук’янівка неподалік яру – на розі сучасних вулиць Дегтярівської та Якіра. Отже, можна вдавати, ніби євреїв збиратимуть для перевезення в безпечні місця.
На тій нараді призначили розстрільну команду, окреслили район, який оточить поліція, і визначили кількість киян для сортування речей, грошей, коштовностей, вилучених у жертв перед смертю.
Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилася безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.
Оголошення з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня "при вул. Мельника – Доктерівський" склали трьома мовами – українською, російською та німецькою. Для чого з’явитися, не пояснили. Але хто не прийде – смерть.
Український текст писала людина, не надто обізнана в київській топоніміці. Адже вулиці Доктерівської в місті не було (малася на увазі Дегтярівська). Помилково подано назву й другої вулиці. Іноді її справді писали "Мельника", проте офіційна назва – Мельникова.
Надрукували понад 2 тисячі листівок, які 28 вересня розклеїли по всьому місту. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв "евакуйовуватимуть" – імовірно, до Палестини. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
Нескінчений людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися – їх несли на ношах. Натомість чоловіки призовного віку були на фронті.
Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було. "Дорога смерті" починалася від рогу сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької.
29 вересня нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх вбили в Бабиному Яру.
Речі загиблих відвезли на склад, що містився у школі по вулиці Некрасовській, 4. Нацисти передали їх "фольксдойче". Такий от секенд хенд на крові…
Чимало євреїв не пішли до Бабиного Яру, переховуючись у знайомих. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до тих само гаражів, відтак вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.
Станом на 12 жовтня, за звітами катів, кількість жертв перевищила 51 тисячу. Конвеєр смерті тривав. 14 жовтня автоматні черги знову охопили Бабин Яр – тепер знищили 308 євреїв з числа пацієнтів психоневрологічної лікарні ім. Павлова.
Нищення євреїв виявилося початком інших масових убивств. Далі в Бабиному Яру протягом двох років знищили людей різного етнічного походження і віку. Загалом у тій жахливій місцині знайшли свою смерть понад 100 тисяч людей.
Але були люди, які ризикуючи власним життям, а також життям членів своїх родин, переховували в себе євреїв. Це – українці, поляки, білоруси, татари, росіяни, вірмени, греки та німці. Почесне звання "Праведник Бабиного Яру" отримали понад півтисячі людей.
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.
Як все було:
19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони рухалися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кирилівською та Великою Васильківською.
Одразу над євреями згустилися хмари: окупанти брутально чіплялися до них на вулицях, декого вбили. Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо "остаточного вирішення єврейського питання в Європі". Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Нікому також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі оте "вирішення".
Вибухи на Хрещатику 24 вересня, влаштовані радянською диверсійною групою В. Карташова, нацисти приписали євреям. Це і стало формальним приводом для масових розстрілів – але аж ніяк не справжньою причиною. Згодом на слідстві справу пояснив заступник начальника поліції безпеки міста Києва В. Ебелінг: "За наказом рейхсфюрера Гіммлера одразу після захоплення Києва всі євреї мають бути розстріляні". Отже, не було би злощасних вибухів, причепилися до чогось іншого.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з "остаточного вирішення". Визначили місце знищення євреїв – Бабин Яр. Його території вистачить для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 кілометрів при глибині до 50 метрів.
Врахували наявність залізничної станції Київ-Лук’янівка неподалік яру – на розі сучасних вулиць Дегтярівської та Якіра. Отже, можна вдавати, ніби євреїв збиратимуть для перевезення в безпечні місця.
На тій нараді призначили розстрільну команду, окреслили район, який оточить поліція, і визначили кількість киян для сортування речей, грошей, коштовностей, вилучених у жертв перед смертю.
Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилася безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо.
Оголошення з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня "при вул. Мельника – Доктерівський" склали трьома мовами – українською, російською та німецькою. Для чого з’явитися, не пояснили. Але хто не прийде – смерть.
Український текст писала людина, не надто обізнана в київській топоніміці. Адже вулиці Доктерівської в місті не було (малася на увазі Дегтярівська). Помилково подано назву й другої вулиці. Іноді її справді писали "Мельника", проте офіційна назва – Мельникова.
Надрукували понад 2 тисячі листівок, які 28 вересня розклеїли по всьому місту. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв "евакуйовуватимуть" – імовірно, до Палестини. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
Нескінчений людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися – їх несли на ношах. Натомість чоловіки призовного віку були на фронті.
Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було. "Дорога смерті" починалася від рогу сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької.
29 вересня нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх вбили в Бабиному Яру.
Речі загиблих відвезли на склад, що містився у школі по вулиці Некрасовській, 4. Нацисти передали їх "фольксдойче". Такий от секенд хенд на крові…
Чимало євреїв не пішли до Бабиного Яру, переховуючись у знайомих. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до тих само гаражів, відтак вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.
Станом на 12 жовтня, за звітами катів, кількість жертв перевищила 51 тисячу. Конвеєр смерті тривав. 14 жовтня автоматні черги знову охопили Бабин Яр – тепер знищили 308 євреїв з числа пацієнтів психоневрологічної лікарні ім. Павлова.
Нищення євреїв виявилося початком інших масових убивств. Далі в Бабиному Яру протягом двох років знищили людей різного етнічного походження і віку. Загалом у тій жахливій місцині знайшли свою смерть понад 100 тисяч людей.
Але були люди, які ризикуючи власним життям, а також життям членів своїх родин, переховували в себе євреїв. Це – українці, поляки, білоруси, татари, росіяни, вірмени, греки та німці. Почесне звання "Праведник Бабиного Яру" отримали понад півтисячі людей.
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
Бібліотека №1, центр місцевого
краєзнавства КЗ «Бібліотечна
мережа м. Вознесенська»
краєзнавства КЗ «Бібліотечна
мережа м. Вознесенська»
Дата публікації: 27.09.2019
0
925