З нагоди 225-ої річниці «Поетичне зізнання в любові тобі, мій Вознесенськ!»

Добре відоме у нашому місті ім’я- Харланович Анатолій Васильович. Вічний оптиміст, місцевий поет, член Національної спілки письменників України, лауреат літературно-мистецької премії імені Миколи Аркаса. Відкриває щиро, з повагою, з патріотичною гордістю свої роздуми про рідний край:

Недарма соколине ім’я
У далекі часи ти носила,
Вознесенщина, гордість моя,
Соколині і прапор, і сила.
Стороно, Соколина моя,
Слава предків в тобі не згасає!

Марія Мартинівна Синодова.
Місто пам’ятає цю надзвичайну жінку. Багато років очолювала літературне об'єднання «Веселка». Невтомна трудівниця. Людина з музикою в душі, творча, завжди вважала, що поезія – це сама людина, безсмертна, як життя, хвилююча, як любов, необхідна кожному, як хліб і сіль.

«Осінній Вознесенськ»

Живе мій Вознесенськ осінній
У літній посмішці кохання.
Хтось виглядає журавлів.
Що все збирається в ключі,
Хтось грудочки землі розтер,
Про щось подумав та й мовчить.
Когось сьогодні думка точить
Про інші дні про інші ночі…
Та Вознесенськ завжди робочий.
Тривожні дні, як хмари сині
Пливуть над вітами каштанів…
Живе мій Вознесенськ осінній
В чеканні кращого світання.

Іванюк Петро Кіндратович – місцевий автор поетичної збірки для учнів і дітей : «Вознесенськ мій дорогий». Запам’ятався як завжди небайдужий до сьогодення, з потребою розповісти про історію свого краю, висловити свої почуття:

«Вознесенськ мій серцю милий»

Здавна тут селивсь народ.
Де злились Буг і Мертвовод,
Тут козацькі пливли чайки,
Бились з ордами ногайців,
Українці тут жили,
Звали курінь Соколи.
На протязі двох століть
Вознесенськ вже тут стоїть,
Тут на кручах берегів
Живуть внуки козаків.
Тут акації цвітуть,
Абрикоси тут ростуть,
Винограду грона спіють,
Його кручі хвилі миють.

Дата публікації: 26.05.2020 0 1 472

Культура