Вознесенськ

Офіційний інтернет-портал міста

Сторінка творчості мешканців міста

Південний Буг

Боже мІй, допоможи                                                                                                                                             

Людям -  людьми стати,

Щоби раз і назавжди

Звіра в собІ поховати,

Щоби очі розплющили,

Годі вже їм спати.

Люди добрі, вже просніться

Та на себе подивіться,

Що з собою ви зробили?

Ви ж дитя своє згубили,

Та як звірі поставали,

Все довкілля позжирали.

Що природа вам зробила?

Чим вона так завинила?

Тим, що всіх вас лікувала?

Душу й сердце зігрівала,

Від спекоти захищала,

Та водою  напувала?

Що вам річка Мертвовод зробила?

Ви ж в багні її втопили.

Де тепер її краса?

Де верби довга коса,

Що над нею повисала?

Тії верби давно не стало.

Що старий вам Буг зробив?

Хто його так не злюбив?

Де подІлись  ті пороги,

Що в воді стояли?

До них вели всі  дороги,

Навіть з іншої держави.

Скільки було тут туристІв

Буг старий не знає.

Сумно йому тепер жити,

Бо  краси немає.

Стоїть весь він в очереті,

Жде коли сконає.

А старого дуба уночі,

Похапцем варвари зрубали.

Руки ваші не повідпадали?

А дубок кому мішав,

Що з берізкой загравав?

Їх життя за що лишили?

Що вони таке зробили?

Вони ж  були ще як діти

Беззахисні й безсилі.

Що мізками думали,

Коли так робили?

Вони що повисихали?

Чи ви їх й не мали?

Вам ніхто тепер не скаже,

Своє звірство не покаже.

Так дубок з берізкою

Кохання лишились

І на спогад за той гріх

Лиш пеньки лишились.

Навіть  чисте поле,

Яке було зовсім голе,

В чім його провина?

Ба ні, взяли та й спалили.

А сталінські лісосмуги,

Що фортецею нам стали,

Що від спеки, та від бурі

Поля наші захищали?

Де вони тепер? Немає…

Тихо, мертво все нвкруг,

Природа вмирає -

Без молитв і без попів,

Без могил, і без хрестів

Все живе зникає.

І дивитись вже на те

Більше сил немає.

А,що вірш вам написав,

Чи сказав не те слово -

Злого наміру не мав,

Ви, простіть мене на тому.

Скажіть, ви мене хоч чули ?

Чому ж знову мовчите?

Язик проковтнули?

Чи ви знов заснули?

А тепер скажіть мені,

Ви цього хотіли?

Ви цього бажали?

Ви не помилились?

Якщо так, то спіть і далі

Ви свого добились.

А серйозно і глобально,

Що можна сказати:

Тих полів,лісів,річок

Нам бІльше не мати.

Тож насамкінець  я заповідаю:

     Заповідь

Люди добрі, схаменіться!

Над прірвою зупиніться!

Я вас прошу, ні ,благаю!

Поверніть птахів до гаю,

Хоч до того, що не має.

Посадіть його всім людом,

В них тоді домівка буде,

Щоб мали де жити

Та гніздечка вити.

Поверніть річкам старим

Всі їхні струмочки,

Бо без них тепер річки,

Що матір без дочки.

Ну, а нашим схилам -

Поверніть життя і сили,

Що ви в них забрали,

Коли майже всі дерева

На них порубали.

Ну, а поле - нашу долю

Бережіть від сірників і спеки.

Щоб могли до нас злітатись

Журавлі й лелеки.

Далі вам заповідаю,

Не губіть природу.

Полюбіть її як жінку

За мудрість та вроду.

Щоб могли ми нею

Тільки милуватись,

А не так, як зараз,

Безкарно знущатись.


Педагог

Казалось бы, что значит педагог?

А вы спросите у детей.

Они о нем почти все знают.

Ведь их кроме него

никто не воспитает.

Ну,разве что, родители немножко

с ремнем и криком  вперемежку.

И если вдуматься теперь,

с кого  ученики берут пример?

Конечно же, с любимого их педагога.

Ну это так сказать ученики,

А как же мы, поэты -"мученики"?

У нас же все зависит лишь от слога,

Поэтому мы тоже зависимы от педагога.

А кто для нас сей  педагог?

Светлана Ивановна Руденко. Вот!

Опять же, возьмем меня к примеру.

Амбиции мои скажу не в меру.

И кто их мне унять помог?

Вот, вот опять -С.И Руденко - педагог.

Ну о "Веселке" что сказать?

Разве Чуковского вам прочитать,

тем самым плагиатом стать.

"Ох и не легкая это рабата

тянуть с болота бегемота."

Да, не позавидую я ей,

С.И.,наставнице, волшебнице моей.

Поэтому свою любовь как

к женщине, поэту, педагогу

я высказал в стишке немного.

Скажите ,кто выдержать бы смог

ее неженскую нагрузку?

Себе не даст ни доли спуску.

Да что там много говорить:

мою мечту в жизнь воплотить

как нужно, не меня ,поэзию любить,

еще й наставником мне быть.

Но я ведь не один такой,

которого своей заботливой рукой

Она в "Веселку" привела.

Кто сам пришел, его дела.

Но вот меня она сама нашла

и за руку в мою мечту -поэзию-

как в сказку волшебства ввела.

Но если честно, то о ней,

волшебнице, любимице детей,

я бы еще много написал.

Ведь для меня она есть тоже идеал

как женщина, поэт и педагог

и оды петь, как ей, другим не смог.

Я знаю, что восхищения таланта

не высказать словами,

поэтому, С.И.Руденко, я перед Вами

свою седую голову склоняю

и очень много лет прожить желаю.


Коли вже почнемо

ми владу шанувати?

Ту, при якій

самі і живемо.

І бІльш не будемо

на неї нарікати,

що через неї-

збідніло місто і село.

А може краще було б

вийти з хати,

і всіх тих байдиків

прогнати,

що кожен день

ми іх б’ємо.

Та перестати пити

горілку ,яку

майже щодня п’ємо,

або ж з стільця

себе підняти,

та взяти вила і лопату,

піти й город зкопати…

ТодІ все будеш мати

і перестанеш нудьгувати,

та зла на владу не тримати.

Та, що там

довго розмовляти,

вставай та йди

вже працювати.

Член літературного об'єднання "Веселка" Борис Волошин          


Да, не зря в той песне пионер поет

«Кто ищет, тот всегда найдет»

А я, чтоб стих сей написать

Добавил строчки от себя

Кто добивается, тот обязательно добьет

Ну вот к примеру на Осипенко

Вдруг появилася скамейка

А сколько лет с тех пор прошло

И в речке Буг воды ушло

Чтоб наша власть,