Бій за Вознесенськ
Перший зимовий похід — похід Армії Української Народної Республіки тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка розпочався 6 грудня 1919 року й тривав до 6 травня 1920 р.
Головним завданням Зимового походу було збереження присутностi української армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських дій, в той час, як її Головний Отаман Петлюра перебував зi своїм штабом у Варшавi.
6 грудня 1919 р. на військовій нараді у Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити боєздатними частинами армії УНР партизанський рейд тилами денікінцiв. У поході тилами більшовиків і денікінців взяло участь близько 5000 осіб.
Українська армія Зимового походу складалась із:
Головним завданням Зимового походу було збереження присутностi української армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських дій, в той час, як її Головний Отаман Петлюра перебував зi своїм штабом у Варшавi.
6 грудня 1919 р. на військовій нараді у Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити боєздатними частинами армії УНР партизанський рейд тилами денікінцiв. У поході тилами більшовиків і денікінців взяло участь близько 5000 осіб.
Українська армія Зимового походу складалась із:
Запорізької дивізії отамана Гулого-Гуленка; Волинської дивізії отамана Никоніва;
Київської дивізії отамана Ю. Тютюнника;
Галицької кінної бригади отамана Шепаровича;
Окремого кінного полку полковника Чижевського;
Кінної сотні Штабу Армії;
Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував 4319 осіб, 2100 багнетів і 580 шабель, 81 кулемет, 12 гармат.
Маршрут Першого Зимового походу пролягав територіями нинішніх Житомирської (Романівський, Любарський, Чуднівський р-ни), Київської (Тетіївський р-н), Черкаської (майже всі райони), Кіровоградської (майже всі райони), Миколаївської (Врадіївський, Доманівський, Вознесенський, Єланецький, Новобугський, Казанський р-ни), Одеської (Миколаївський, Любашівський, Ананіївський, Балтський р-ни), Вінницької (в 1919 — Хмільникський, Калинівський, Козятинський, Липовецький, Погребищенський, Оратівський, закінчення походу — Чечельницький, Бершадський, Тростянецький, Крижопільський, Томашпільський, Ямпільський, Тульчинський, Піщанський р-ни).
За весь рейд тилами ворога пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Основні битви були під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою.
В 2020 році виповнюється сто років з моменту коли українські козаки армії УНР на чолі з генералом Омеляновичем-Павленко провели успішний бій проти більшовицьких військ й захопили місто Вознесенськ. В цій статті на основі історичних документів спробуємо відтворити історію та перебіг переможного бою.
На початку 1920 року більша частина території України була під владою більшовиків. Рештки армії УНР були витіснені на територію Польщі. Значна частина українських вояків зголосилася на заклик Омеляновича-Павленка розпочати партизанську війну в тилу більшовиків. Основна мета походу, який розпочався 6 грудня 1919 року, підняти повстання проти більшовиків і усунути їх від влади.
На початку квітня після впертого бою українські козаки захопили ст. Долинську, а більшовицькі війська відійшли у бік Кривого Озера та станції Знаменки. Розвідка донесла, що ворог знову купчиться для наступу з боку Знаменки - Єлисавету - Вознесенська - Миколаєва. З боку Єлисаветграду (сучасний Кропивницький) були виставлені автопанцерники. За донесеннями нашої агентури в районі м. Вознесенська перебував Урсулов із своїм кінним відділом в кількості до 150 вершників.
Більшовики 10 квітня 1920 р. силами двох дивізій, підтримані броневиками, розпочали наступ з боку Миколаєва і ст. Долинської. Українським повстанцям довелося відбиваючись, вичерпати останній запас набоїв. Не мали набоїв й інші дивізії, а тим часом ворог продовжував насідати.
Маючи на увазі брак набоїв і зброї, Командувач армії Омелянович-Павленко на нараді з командирами дивізій постановив ударити на Вознесенськ, щоб там здобути зброю та патрони на військових складах.
Початок атаки на Вознесенськ було призначено на 3 годину ранку 16 квітня 1920 р. Диспозиція повстанських військ була наступною. Праве крило забезпечувала Волинська дивізія , тримаючи за собою ст. Трикрати і полустанок на північ від Трикрат. Запорізька дивізія з кінною бригадою творила ліве крило і висунулася ще напередодні від височини 52,5, з боку Болгарки. Забезпечивши за собою місто, вона мала допомогти Київській дивізії при захоплені залізничного мосту. Кінний Запорізький полк під командуванням Литвиненка мав перервати залізницю з сторони Одеси, щоб ворог не міг підвезти допомогу та бронепотягів, а в разі захоплення козаками міста, не мав змоги для відступу й не міг нічого вивезти. Київська дивізія мала наступати на Вознесенськ від «височини 51,1» вздовж залізниці з півдня і південного сходу між річками Буг і Мертвовод. Кінна бригада та 3-й полк повинні були вдарити в тил ворога, в разі коли більшовики розпочали б контрнаступ .
Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Козацька розвідка доносила, що у Вознесенську - великі запаси зброї і різного майна, залога складалася з 600 - 700 чоловік піхоти, з невідомої кількості кінноти та гарматної частини. Саме в той час у Вознесенську відбувався комуністичний з’їзд, і треба було враховувати, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону.
В три години ранку, відповідно до плану Запорізька дивізія розпочала атаку на більшовицькі позиції. Пострілів спочатку не було чути, бо ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг.
Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки не маючи набоїв і за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле. Ворог насідав на українські частини.
Настав дійсно критичний момент. Ворог, підсилившись членами комуністичного з’їзду переслідував відступаючі українські частини й загроза для наших частин, які не мали ' набоїв, була досить страшною, а ситуація на полі бою складалася досить небезпечною.
Відвівши Запорізьку дивізію на старі позиції, перегрупувавши кінноту на крилах й висунувши на лінію лави піхоти Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова, дивізія почала відстрілюватися і зупиняти ворога. Але більшовики уперто продовжували наступ, обстрілюючи українських козаків
сильним кулеметним і рушничним вогнем, бронепотяг обстрілював з гармат.
Кінно-горний дивізіон з гармат картеччю зупинив контратаку ворога. Тим часом отаман Гулий-Гуленко особисто повів в атаку свій повстанчий відділ, який за ним ішов у вогонь і в воду. Кінний полк Чорних Запоріжців підтримав атаку, а піший Запорізький полк під командою полковника Дубового, не маючи набоїв і на половину без рушниць, йдучи, ляскав долонями, підтримуючи атаку повстанчого відділу. Ворог почав відступати. Тут кінний полк, під командою полковника Литвиненка, з’явився на обрії великою лавою і почав рубати ворога направо й наліво. Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі.
Кінна бригада, під командуванням полковника Долуда збила ліве крило ворога і так хвацько почала рубати , що на лівім крилі з ворожого відділу втекло лише 15 кінних , а піхота і решта кінноти — все загинуло під ударами тяжких козацьких шабель. Адьютант Комдива Київської дивізії, старшина Ващенко, пустив на ворожий бронепотяг паровоза і змусив його утекти на ст. Веселиново. Було захоплено станцію Вознесенськ.
Місто Вознесенськ і переправа через Буг за короткий час опинилася в руках Української армії . На полі бою лежали 280 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків, 5 поранено і поранено кілька коней. На військових складах було захоплено 2 мільйони рушничних набоїв і 3200 гарматних, 2 важкі гармати і 18 легких, 8 горних і 12 мітральєз, 5000 рушниць, 48 кулеметів , 4 ешелони військового майна , 4000 фір ворожого обозу , 10 000 000 радянських грошей і цінне господарче та технічне майно. Продавши населенню непотрібне майно армія виручила великі гроші, цілком забезпечивши себе на 2-3 тижні. Одягли й взули козаків, бо в Вознесенському ревкомі захопили багатющий склад.
Не обійшлось і без грабунків. Місцеві бандити, користуючись тим, що козаки були зайняті навантажуванням набоїв, рушниць і виловлюванням комуністів, розпочали грабунки, але своєчасно призначений начальником гарнізону полковник Дубовий це припинив й відновив порядок.
Обличчя у всіх були веселі, втоми як не було. Тільки й було чути між козаками і старшинами: «От тепер ми покажемо комуністам, хто краще б’ється». Цілий день без відпочинку навантажували захоплене майно, і тільки надвечір все стихло: козаки відпочивали. Тим часом Кінна бригада вже була по той бік р. Буг і освітлювала попереду місцевість, а кінний Запорізький полк вже був за 30 верст далі і з боєм захопив ст. Веселинове, розпорошивши цілий ешелон комуністів, що йшов з Одеси на допомогу гарнізону м. Вознесенська.
Захоплення ст. Веселинове викликало величезну паніку в Одесі, і комуністи почали евакуюватися до Миколаєва через Варварівку та копати шанці коло Березівки. Кінна сотня , кинута полковником Литвиненком на Березівку примусила більшовиків втікати. Переправу через р. Буг, що була коло ст. Веселиново, наші знищили, і комуністи могли утікати лише на Варварівку до Миколаєва.
Таким чином після взяття Вознесенська Армія УНР на короткий час стала господарем положення на величезній території.
День перемоги під Вознесенськом Командарм назвав днем «нагороди нашому козацтву за довгий, тяжкий і славний похід».
Усі учасники Першого зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав «безапеляційно перше місце».
Подальша доля армії та її провідників була трагічною, як і доля молодої української держави. Однак Перший зимовий похід, без перебільшення, став найгероїчнішою сторінкою історії воєнного мистецтва часів визвольних змагань в Україні 1917—1921 років.
Київської дивізії отамана Ю. Тютюнника;
Галицької кінної бригади отамана Шепаровича;
Окремого кінного полку полковника Чижевського;
Кінної сотні Штабу Армії;
Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував 4319 осіб, 2100 багнетів і 580 шабель, 81 кулемет, 12 гармат.
Маршрут Першого Зимового походу пролягав територіями нинішніх Житомирської (Романівський, Любарський, Чуднівський р-ни), Київської (Тетіївський р-н), Черкаської (майже всі райони), Кіровоградської (майже всі райони), Миколаївської (Врадіївський, Доманівський, Вознесенський, Єланецький, Новобугський, Казанський р-ни), Одеської (Миколаївський, Любашівський, Ананіївський, Балтський р-ни), Вінницької (в 1919 — Хмільникський, Калинівський, Козятинський, Липовецький, Погребищенський, Оратівський, закінчення походу — Чечельницький, Бершадський, Тростянецький, Крижопільський, Томашпільський, Ямпільський, Тульчинський, Піщанський р-ни).
За весь рейд тилами ворога пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Основні битви були під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою.
В 2020 році виповнюється сто років з моменту коли українські козаки армії УНР на чолі з генералом Омеляновичем-Павленко провели успішний бій проти більшовицьких військ й захопили місто Вознесенськ. В цій статті на основі історичних документів спробуємо відтворити історію та перебіг переможного бою.
На початку 1920 року більша частина території України була під владою більшовиків. Рештки армії УНР були витіснені на територію Польщі. Значна частина українських вояків зголосилася на заклик Омеляновича-Павленка розпочати партизанську війну в тилу більшовиків. Основна мета походу, який розпочався 6 грудня 1919 року, підняти повстання проти більшовиків і усунути їх від влади.
На початку квітня після впертого бою українські козаки захопили ст. Долинську, а більшовицькі війська відійшли у бік Кривого Озера та станції Знаменки. Розвідка донесла, що ворог знову купчиться для наступу з боку Знаменки - Єлисавету - Вознесенська - Миколаєва. З боку Єлисаветграду (сучасний Кропивницький) були виставлені автопанцерники. За донесеннями нашої агентури в районі м. Вознесенська перебував Урсулов із своїм кінним відділом в кількості до 150 вершників.
Більшовики 10 квітня 1920 р. силами двох дивізій, підтримані броневиками, розпочали наступ з боку Миколаєва і ст. Долинської. Українським повстанцям довелося відбиваючись, вичерпати останній запас набоїв. Не мали набоїв й інші дивізії, а тим часом ворог продовжував насідати.
Маючи на увазі брак набоїв і зброї, Командувач армії Омелянович-Павленко на нараді з командирами дивізій постановив ударити на Вознесенськ, щоб там здобути зброю та патрони на військових складах.
Початок атаки на Вознесенськ було призначено на 3 годину ранку 16 квітня 1920 р. Диспозиція повстанських військ була наступною. Праве крило забезпечувала Волинська дивізія , тримаючи за собою ст. Трикрати і полустанок на північ від Трикрат. Запорізька дивізія з кінною бригадою творила ліве крило і висунулася ще напередодні від височини 52,5, з боку Болгарки. Забезпечивши за собою місто, вона мала допомогти Київській дивізії при захоплені залізничного мосту. Кінний Запорізький полк під командуванням Литвиненка мав перервати залізницю з сторони Одеси, щоб ворог не міг підвезти допомогу та бронепотягів, а в разі захоплення козаками міста, не мав змоги для відступу й не міг нічого вивезти. Київська дивізія мала наступати на Вознесенськ від «височини 51,1» вздовж залізниці з півдня і південного сходу між річками Буг і Мертвовод. Кінна бригада та 3-й полк повинні були вдарити в тил ворога, в разі коли більшовики розпочали б контрнаступ .
Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Козацька розвідка доносила, що у Вознесенську - великі запаси зброї і різного майна, залога складалася з 600 - 700 чоловік піхоти, з невідомої кількості кінноти та гарматної частини. Саме в той час у Вознесенську відбувався комуністичний з’їзд, і треба було враховувати, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону.
В три години ранку, відповідно до плану Запорізька дивізія розпочала атаку на більшовицькі позиції. Пострілів спочатку не було чути, бо ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг.
Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки не маючи набоїв і за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле. Ворог насідав на українські частини.
Настав дійсно критичний момент. Ворог, підсилившись членами комуністичного з’їзду переслідував відступаючі українські частини й загроза для наших частин, які не мали ' набоїв, була досить страшною, а ситуація на полі бою складалася досить небезпечною.
Відвівши Запорізьку дивізію на старі позиції, перегрупувавши кінноту на крилах й висунувши на лінію лави піхоти Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова, дивізія почала відстрілюватися і зупиняти ворога. Але більшовики уперто продовжували наступ, обстрілюючи українських козаків
сильним кулеметним і рушничним вогнем, бронепотяг обстрілював з гармат.
Кінно-горний дивізіон з гармат картеччю зупинив контратаку ворога. Тим часом отаман Гулий-Гуленко особисто повів в атаку свій повстанчий відділ, який за ним ішов у вогонь і в воду. Кінний полк Чорних Запоріжців підтримав атаку, а піший Запорізький полк під командою полковника Дубового, не маючи набоїв і на половину без рушниць, йдучи, ляскав долонями, підтримуючи атаку повстанчого відділу. Ворог почав відступати. Тут кінний полк, під командою полковника Литвиненка, з’явився на обрії великою лавою і почав рубати ворога направо й наліво. Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі.
Кінна бригада, під командуванням полковника Долуда збила ліве крило ворога і так хвацько почала рубати , що на лівім крилі з ворожого відділу втекло лише 15 кінних , а піхота і решта кінноти — все загинуло під ударами тяжких козацьких шабель. Адьютант Комдива Київської дивізії, старшина Ващенко, пустив на ворожий бронепотяг паровоза і змусив його утекти на ст. Веселиново. Було захоплено станцію Вознесенськ.
Місто Вознесенськ і переправа через Буг за короткий час опинилася в руках Української армії . На полі бою лежали 280 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків, 5 поранено і поранено кілька коней. На військових складах було захоплено 2 мільйони рушничних набоїв і 3200 гарматних, 2 важкі гармати і 18 легких, 8 горних і 12 мітральєз, 5000 рушниць, 48 кулеметів , 4 ешелони військового майна , 4000 фір ворожого обозу , 10 000 000 радянських грошей і цінне господарче та технічне майно. Продавши населенню непотрібне майно армія виручила великі гроші, цілком забезпечивши себе на 2-3 тижні. Одягли й взули козаків, бо в Вознесенському ревкомі захопили багатющий склад.
Не обійшлось і без грабунків. Місцеві бандити, користуючись тим, що козаки були зайняті навантажуванням набоїв, рушниць і виловлюванням комуністів, розпочали грабунки, але своєчасно призначений начальником гарнізону полковник Дубовий це припинив й відновив порядок.
Обличчя у всіх були веселі, втоми як не було. Тільки й було чути між козаками і старшинами: «От тепер ми покажемо комуністам, хто краще б’ється». Цілий день без відпочинку навантажували захоплене майно, і тільки надвечір все стихло: козаки відпочивали. Тим часом Кінна бригада вже була по той бік р. Буг і освітлювала попереду місцевість, а кінний Запорізький полк вже був за 30 верст далі і з боєм захопив ст. Веселинове, розпорошивши цілий ешелон комуністів, що йшов з Одеси на допомогу гарнізону м. Вознесенська.
Захоплення ст. Веселинове викликало величезну паніку в Одесі, і комуністи почали евакуюватися до Миколаєва через Варварівку та копати шанці коло Березівки. Кінна сотня , кинута полковником Литвиненком на Березівку примусила більшовиків втікати. Переправу через р. Буг, що була коло ст. Веселиново, наші знищили, і комуністи могли утікати лише на Варварівку до Миколаєва.
Таким чином після взяття Вознесенська Армія УНР на короткий час стала господарем положення на величезній території.
День перемоги під Вознесенськом Командарм назвав днем «нагороди нашому козацтву за довгий, тяжкий і славний похід».
Усі учасники Першого зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав «безапеляційно перше місце».
Подальша доля армії та її провідників була трагічною, як і доля молодої української держави. Однак Перший зимовий похід, без перебільшення, став найгероїчнішою сторінкою історії воєнного мистецтва часів визвольних змагань в Україні 1917—1921 років.
Завідуюча Вознесенського краєзнавчого музею Городня Т. А.
Дата публікації: 14.04.2020
0
2 922